34. Як настала пора, він послав слуг до виноградарів по свою частину врожаю.
35. Але орендарі схопили їх: одного побили, другого вбили, а ще одного закидали камінням.
36. Ще раз господар послав слуг своїх, та вже більше ніж уперше, але й з тими вчинили так само.
37. Нарешті послав він до них свого сина, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!”
38. Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це — спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
39. Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
40. Коли власник виноградника прийде туди, що йому зробити з тими орендарями?»
41. Тоді головні священики й старійшини відповіли Ісусові: «Він, неодмінно, вб’є тих злих людей, а виноградник здасть іншим орендарям, які сплатять його частку, коли настане час збирати врожай».
42. На те Ісус сказав: «Хіба не читали ви у Святому Писанні:„Той камінь, що будівельники відкинули,став наріжним каменем.Так Господь зробив,та дивовижно це для нас”. Псалми 118:22-23
43. Отже, кажу Я вам: Царство Боже буде відібране у вас, і здобудуть його люди, які живуть згідно з Царством Господнім.
44. Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».
45-46. Почувши цю притчу, головні священики та фарисеї зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу, бо всі люди вважали Ісуса пророком.