23. Той, хто має вуха, нехай почує!»
24. І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуваєте.
25. Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
26. Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно.
27. Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і ростє днями й ночами — як, він навіть сам не знає.
28. Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос.
29. Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
30. Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти?
31. Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають.
32. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
33. Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти.
34. Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
35. Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!»
36. Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
37. Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води.
38. Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?»
39. Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша.
40. І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?»
41. Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»