3. У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!”
6. І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя?
7. То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм?
8. Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?»
9. Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу:
29-30. Тоді Ісус сказав їм: «Правду кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, дружину, братів, сестер, матір, батька або дітей своїх заради Царства Божого, ще в цьому житті отримає в безліч разів більше, а також нагороду вічного життя в прийдешні часи».
31. Ісус, відвівши вбік дванадцятьох апостолів, сказав їм: «Послухайте! Ми йдемо до Єрусалиму, і все, що було написано пророками про Сина Людського, здійсниться.
32. Його народ піде проти Нього, і віддасть Його до рук поган. Ті збиткуватимуться з Нього, знущатимуться, плюватимуть на Нього.
33. Його битимуть батогами, а потім вб’ють, але на третій день Він воскресне з мертвих».
34. Та учні Ісуса всього цього не розуміли. Зміст сказаного був прихований від них, і вони не знали, про що Він говорить.
35. Коли Ісус наближався до Єрихону, при дорозі сидів сліпий жебрак.
36. Почувши, що повз нього проходить натовп, жебрак запитав людей, що трапилося.
37. І йому відповіли, що це пройшов Ісус із Назарета.
38. І тоді сліпий голосно вигукнув: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!»
39. Ті з натовпу, що йшли попереду, почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»