9. Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь.
10. І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть.
11. Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене.
12. Отже, Закон і заповідь — святі, справедливі й добрі.
13. То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.
14. Тож ми знаємо, що Закон — духовний, а я — ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його.
15. І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу.
16. І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий.
17. Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені.
18. Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу.
19. Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу.
20. Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені.
21. Отже, я відчуваю цей Закон у собі, хоча я хочу чинити добро, та зло завжди є зі мною.
22. Внутрішньо я насолоджуюся Законом Божим.
23. Та бачу, що інший закон керує тілом моїм. Він ворогує з Законом Божим, що керує розумом моїм. Цей інший закон і є законом гріха. І він робить мене своїм в’язнем. Він владарює моїм тілом.
24. О, нещасний я чоловік! Хто визволить мене з цього смертного тіла?
25. Бог! Тож дяка Йому (за Його порятунок) через Господа нашого Ісуса Христа! Розумом своїм я є раб Закону Божого, а грішною природою своєю я — раб закону гріха.