5. Бо коли ми ще жили у згоді з нашою гріховною людською природою, то наші гріховні пристрасті, що прийшли від Закону, володіли тілами нашими. Вони приносили врожай вчинків, який вів до смерті.
6. Та зараз ми звільнилися від Закону, в’язнями якого ми були. Ми вмерли для нього і служимо Господу Богу нашому в новому житті, яким править Дух Святий, а не в старому, що трималося писаних канонів.
7. Чи думаєте ви, що я стверджую, що Закон — це гріх? Звісно, ні! Та не знати б мені, що таке гріх інакше, як через Закон. Бо й справді, я не знав би, що то є — прагнути чогось чужого, якби в Законі не було записано: «Не прагни чужого».
8. Одначе гріх через цю заповідь знайшов шлях розбудити в мені потяг до всього злого. Без Закону, гріх мертвий.
9. Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь.
10. І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть.
11. Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене.
12. Отже, Закон і заповідь — святі, справедливі й добрі.
13. То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.
14. Тож ми знаємо, що Закон — духовний, а я — ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його.
15. І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу.
16. І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий.