6. Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу Намету, виконуючи обряд поклоніння.
7. І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо.
8. Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святая Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший Намет.
9. Все це — символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим.
10. Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
11. Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у Наметі, величнішому й досконалішому — нерукотворному. Він не належить цьому земному світові.
12. Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святая Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас.
15. Через це Христос — посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину.
16. Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає.
17. Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили.