42. Але Бог відвернувся від них, давши їм можливість поклонятися зіркам небесним. Як це сказано в книзі пророчій:„Люди Ізраїлю!Сорок років в пустелі не приносили ви Менікровні підношення та пожертви.
43. Ви несли з собою намет Молохаі зірку свого бога Рефана,бовванів для поклоніння.Саме тому Я вишлю вас геть,аж за Вавилон”. Амос 5:25-27
44. Наші прабатьки мали з собою в пустелі Святий Намет. Він був зроблений, як Бог наказав Мойсею за тим зразком, який той бачив.
45. Одержавши цей Намет, наші прабатьки принесли його з собою, коли Ісус повів їх захопити землю інших народів. Та Бог виганяв їх, коли наші пращури наступали. Святий Намет лишався з ними аж до часів Давидових.
46. Бог був дуже задоволений Давидом, і той попросив Господа дозволити йому звести оселю Богові Якова.
47. Але то вже Соломон збудував Храм Божий.
48. Втім, Всевишній не живе в будинках, зведених руками людськими. Як казав пророк:„Небо — Мій престол, —сказав Господь. —
49. І земля — то Мій підніжок!Який же дім зведете ви для Мене?Де є те місце, щоби Я спочив?
50. Та чи ж не Я все це створив?” Ісая 66:1-2
51. О вперті вожді юдейські! Ви відвернули серця ваші від Господа і не бажаєте слухати Його! Ви завжди опираєтеся Духові Святому. Ви такі ж, як ваші пращури.
52. Чи був хоч один пророк, якого б ваші предки не переслідували? Вони повбивали навіть тих, хто провіщав прихід Праведного. А зараз ви зрадили і вбили Його.
53. Ви ж ті, хто прийняли від Ангелів Закон, але не стали його дотримуватися».
54. Почувши це, вожді юдейські були розлючені, вони скреготіли зубами на Степана.
55. Але він, сповнений Духа Святого, підвів очі до неба й побачив Божу Славу й Ісуса, Який стояв праворуч від Бога.
56. І сказав Степан: «Послухайте! Я бачу, як розкрилися Небеса. Я бачу Сина Людського. Він стоїть праворуч від Бога».
57-58. У відповідь на ці слова вони закричали у гніві й позатуляли вуха, щоб не чути його. Потім усі разом кинулися на Степана, витягли його за місто й почали закидувати камінням. А свідки поскладали плащі свої до ніг юнака, якого звали Савлом.
59. У той час, коли вони кидали в Степана каміння, він молився кажучи: «Господи Ісусе, прийми мій дух».
60. А потім він упав на коліна й голосно скрикнув: «Господи, не зараховуй їм цей гріх». По цьому слові Степан помер.