18. Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть.
19. Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.
20. Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».
21. Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе.
22. Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».
23. Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків.
24. Декого переконали його слова, але інші не вірили.
25. Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:
26. „Іди до народу цього і скажи:„Ви будете слухати, слухати,але не зрозумієте,ви будете дивитися, дивитися,але не побачите.
27. Бо зачерствіло серце народу цього.Слух у людей цих притупився,і очі вони позаплющували.Бо інакше могли б побачити на власні очі,почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм,і тоді повернулися б до Мене,і Я б їх зцілив””. Ісая 6:9-10