2-3. Покликавши Павла, Тертул почав звинувачувати його: «Вельмишановний Феліксе! Завдяки тобі ми насолоджуємося довгим миром. Завдяки завбачливості твоїй було проведено необхідні реформи для нашого народу. Завжди і повсюди ми визнаємо це з вдячністю.
15. Саме як і ці люди, я сподіваюся на Бога, сподіваюся, що буде воскресіння як праведних так і неправедних.
16. Тому й сам роблю все можливе, щоб мати чисте сумління перед Богом і людьми.
17. Після багатьох років відсутності прийшов я, щоб принести моєму народові дарунки для бідних і пожертви в Храмі.
18. І поки я робив це, саме коли я здійснив обряд очищення, вони знайшли мене. Там не було ні натовпу, ані безчинств.
19. Там було кілька юдеїв із Азії. Це саме вони мали б стати перед тобою і висловити свої звинувачення, якщо є в них щось проти мене.
20. Або нехай присутні тут скажуть, що неправедного в тому, що сказав я, стоячи перед Синедріоном.
21. Хіба що одне, стоячи перед ними, я вигукнув: „Ви зараз судите мене за віру в воскресіння з мертвих”».
22. Тоді Фелікс, добре обізнаний з усім, що стосується «Дороги Господньої», відклав слухання справи, сказавши: «Коли прийде командир Лісій, я вирішу цю справу».
23. Він наказав одному з офіцерів тримати Павла під вартою, але пішов на деякі послаблення й дозволив близьким Павла піклуватися про нього.