3. Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію.
4. Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії.
5. Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді.
6. Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.
7. У неділю, коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої, Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі.
8. У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників.
9. Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.
26-27. Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.
28. Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої, яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина.
29. Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада.
30. Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні.
31. Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя.
32. А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.
33. Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання.
34. Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною.
35. Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».
36. Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися.
37. Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його.
38. Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.