10. Коли священики вийшли із Святині, хмарина виповнила дім Господній.
11. І не могли священики стояти на служінні з причини хмарини; тому що Слава Господня виповнила храм Господній.
12. Тоді повідав Соломон: Господь сказав, що воля Його – жити в імлі.
13. Я спорудив храм для житла Тобі, місце, щоб замешкати Тобі навіки.
14. І обернувся цар обличчям своїм, і благословив усе зібрання Ізраїльтян; все зібрання Ізраїльтян стояло.
15. І сказав: Благословенний Господь, Бог Ізраїля, котрий сказав Своїми устами Давидові, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив:
16. Із того дня, як Я вивів народ Мій, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав міста в жодному коліні Ізраїлевому, щоб споруджений був дім, в котрому перебувало б ймення Моє; і вибрав Давида, щоб йому бути над народом Моїм Ізраїлем.
17. У Давида, батька мого, було на серці спорудити храм йменню Господа, Бога Ізраїля;
18. Але Господь сказав Давидові, батькові моєму: У тебе є на серці збудувати храм йменню Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці.
19. Однак не ти збудуєш храм, а син твій, що вийшов із стегон твоїх, він збудує храм йменню Моєму.
20. І дотримався Господь слова Свого, котре вирік. Я став на місце батька мого Давида і сів на троні Ізраїлевім, як сказав Господь, і спорудив храм йменню Господа, Бога Ізраїлевого.
21. І приготував там місце для Ковчега, в котрому заповіт Господа, що його уклав Він із батьками нашими, коли Він вивів їх з єгипетської землі.
22. І став Соломон перед жертовником Господнім попереду всього зібрання Ізраїльтян, і підніс руки свої до неба;
23. І сказав: Господе, Боже Ізраїлів! Немає подібного до Тебе Бога на небесах угорі, і на землі внизу; Ти бережеш заповіта і милість до служників Твоїх, що ходять перед Тобою всім серцем своїм.