27. Добре чоловікові, коли він носить ярмо в юності своїй;
28. Сидить самотою і мовчить, бо Він поклав його на нього;
29. Торкається пороху устами своїми і роздумує: Можливо, ще є надія?
30. Підставляє щоку свою тому, хто б'є його, насичується ганьбою;
31. Бо не на віки залишає Господь.
32. Але послав горе, і помилує за великою щедрістю Своєю.
33. Бо Він не з волі серця Свого карає і завдає гіркоти синам людським.
34. Але коли топчуть ногами своїми усіх в'язнів землі,
35. Коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
36. Коли завдають людині утисків у справі її: Хіба не бачить Господь?
37. Хто це каже: Навіть те трапляється, чого Господь не ухвалював, щоб воно було.
38. Чи не з уст Всевишнього виходить лихоліття і благополуччя?