19. А Саул, і вони, і всі ізраїльтяни розмістилися в долині Елі, готувалися воювати з филистимлянами.
20. І підвівся Давид удосвіта і полишив отару свою на сторожа і, взявши те, що звелів батько, пішов, як наказав йому Єссей; і прийшов до обозу, коли військо виходило до бойового строю і з криком готувалося до бою.
21. І вишикувалися ізраїльтяни і филистимляни – військо супроти війська, і з криком готувалися до бою.
22. Давид залишив свою ношу обозній сторожі і побіг до війська, та вітав братів своїх.
23. І ось, коли він розмовляв з ними, одноборець, на ймення Ґоліят, филистимлянин з Ґату, виступив наперед із війська і говорив ті самі слова, а Давид почув.
24. І всі ізраїльтяни, забачивши цього чоловіка, утікали від нього і вельми боялися.
25. І говорили ізраїльтяни: Ви бачите цього чоловіка, що перед військом вигукує? він вийшов, аби зневажити Ізраїля. Якби хтось убив його, збагатив би його цар великим багатством, і дочку свою віддав би за нього, і дім батька його вчинив би вільним в Ізраїлі.
26. І сказав Давид людям, які стояли біля нього: Як віддячать тому, хто заб'є цього филистимлянина і зніме образу з Ізраїля? Бо хто оцей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки живого Бога?
27. І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: Ось, що вчинено буде тому чоловікові, котрий заб'є його.
28. І почув Еліяв, старший брат Давидів, що говорив він з людьми, і розгнівався Еліяв на Давида, і він сказав: Чого ти зійшов? І на кого залишив небагатьох овечок тих у пустелі? Я знаю пиху твою і погане серце твоє; ти прийшов подивитися на битву.