1. Коли почув Санваллат і Товія, і араби, і аммонійці, і ашдодяни, що ми відбудовуємо Єрусалимський мур, то вельми нарікали і гнівалися, і збиткувалися над юдеями.
2. І казали при братах своїх і при самарійських військових людях, і сказали: Що витворяють ці безсилі юдеї? Невже їм це дозволять? Невже будуть вони приносити пожертви? Невже скінчать вони те, що розпочали удень? Невже вони оживлять каміння, що в купах пороху і притому обпаленого?
3. А Товія амонитянин, що був біля нього (Санвалата), сказав: Нехай лишень будують; піде лис і зруйнує їхній кам'яний мур.
4. Почуй, о Боже наш, у якому ми презирстві, і заверни лайку їхню на їхню голову, і віддай їх на здобич у край полону!
5. І не покрий беззаконня їхнього, і гріх їхній хай не згладиться перед лицем Твоїм, тому що вони підбурювали Тебе гніватися на будівничих.
6. І увесь мур уже був з'єднаний довкола і вже вимуруваний був мур до половини його (по висоті). Тому що народ приклав серце до роботи.
7. Коли почув Санваллат, і Товія, і араби, і амонитяни, і ашдоняни, що мури єрусалимські відбудовуються, що пошкодження почали замуровуватися, то це вельми розгнівало їх.
8. І змовилися всі разом піти війною на Єрусалим, і зруйнувати його.
9. Але ми молилися Богові нашому. І виставляли супроти них сторожу вдень і вночі, для порятунку від них.
10. Але юдеї сказали: Ослабла сила у носильників, а сміття багато, і ми не зможемо далі відбудовувати мура.