17. Навіть досі ви не розумієте, що все, що входить у вуста, проходить у черево і викидається геть?
18. А те, що виходить з уст, – з серця виходить; саме це опоганює людину.
19. Бо з серця виходять лихі наміри, убивства, перелюб, людська пристрасть, крадіжки, неправдиві свідчення, обмова:
20. Все це споганює людину; а їсти невмитими руками – не опоганює людини.
21. І коли вийшов звідти, Ісус рушив до країв тирських і сидонських.
22. І ось, жінка одна, ханаанеянка, що вийшла з тих самих країв, кричала Йому: Помилуй мене, Господе, сину Давидів! Доня моя жорстоко біснується.
23. Але Він не відповідав їй жодним словом. І учні Його наблизилися й просили Його: Відпусти її, тому що волає за нами.
24. А Він сказав їм у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25. А вона підійшла, вклонилася Йому і сказала: Господе, поможи мені!
26. А Він сказав у відповідь: Не добре забрати хліб у дітей і кинути псам.
27. Вона сказала: Так, Господе! Але навіть пси їдять крихти, котрі падають зі столу господарів їхніх.
28. Тоді Ісус відповів їй і сказав: О, жінко! Велика віра твоя; нехай же буде тобі за бажанням твоїм. І уздоровилася донька її тієї ж миті.
29. Звідси Ісус знову рушив до моря Галілейського, відтак зійшов на гору і присів там.
30. І наблизилася до Нього безліч народу, і серед них багато кульгавих, сліпих і німих, калік й інших чимало, і штовхали їх до ніг Ісусових; і він уздоровлював їх;
31. Аж так, що народ дивувався, як бачив німих, що заговорили, калік – здоровими, кульгавих, що вже не мали цієї вади, і сліпих, що були вже зрячими; і прославляв Бога Ізраїлевого.