10. І Він покликав народ, і сказав їм: Слухайте і розумійте!
11. Не те, що входить в уста, опоганює людину; але те, що виходить з уст, опоганює людину.
12. Тоді учні Його наблизилися і сказали Йому: Чи відаєш Ти, що фарисеї почули слово це і спокусилися?
13. А Він сказав у відповідь: Усіляка рослина, котру не Батько Мій Небесний посадив, викоріниться.
14. Залишіть їх, вони сліпі вожді сліпих; а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями.
15. А Петро відповідав і сказав Йому: Поясни нам притчу оцю.
16. Ісус сказав: Невже навіть ви ще не розумієте?
17. Навіть досі ви не розумієте, що все, що входить у вуста, проходить у черево і викидається геть?
18. А те, що виходить з уст, – з серця виходить; саме це опоганює людину.
19. Бо з серця виходять лихі наміри, убивства, перелюб, людська пристрасть, крадіжки, неправдиві свідчення, обмова:
20. Все це споганює людину; а їсти невмитими руками – не опоганює людини.
21. І коли вийшов звідти, Ісус рушив до країв тирських і сидонських.
22. І ось, жінка одна, ханаанеянка, що вийшла з тих самих країв, кричала Йому: Помилуй мене, Господе, сину Давидів! Доня моя жорстоко біснується.
23. Але Він не відповідав їй жодним словом. І учні Його наблизилися й просили Його: Відпусти її, тому що волає за нами.
24. А Він сказав їм у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25. А вона підійшла, вклонилася Йому і сказала: Господе, поможи мені!
26. А Він сказав у відповідь: Не добре забрати хліб у дітей і кинути псам.
27. Вона сказала: Так, Господе! Але навіть пси їдять крихти, котрі падають зі столу господарів їхніх.
28. Тоді Ісус відповів їй і сказав: О, жінко! Велика віра твоя; нехай же буде тобі за бажанням твоїм. І уздоровилася донька її тієї ж миті.