27. Та ось, прийшли служники до господаря (поля) і сказали йому: Пане! Хіба не добре насіння сіяв ти на полі твоєму? То звідки ж на ньому плевели?
28. А він сказав їм: Ворог людський учинив це. А служники сказали йому: Хочеш, ми підемо, і виберемо їх?
29. Та він сказав їм: Ні, бо, виполюючи плевели, ви повириваєте разом з ними пшеницю;
30. Залишіть їх, нехай разом ростуть до жнив; і в пору жнивну я скажу женцям: Зберіть передніше плевели та пов‘яжіть їх у в‘язочки, щоби спалити їх; а пшеницю зберіть до засіків моїх.
31. Ще одну притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне схоже на зерня гірчичне, котре чоловік узяв і посіяв на полі своєму,
32. Котре, хоч і найменше з-поміж насіння, та коли виросте, буває найбільшим з-поміж зела і стає деревом, аж таким, що прилітають птахи небесні і ховаються в гілках його.
33. Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне схоже на закваску, яку жінка, узявши, поклала в три міри борошна, доки не вкисло все.
34. Усе це Ісус казав народові притчами і без притчі не говорив їм,
35. Нехай справдиться повідане через пророка, котрий сказав: Відкрию в притчах уста Мої; повідаю утаємничене від утворення світу.
36. Тоді Ісус відпустив народ і зайшов до оселі. Аж тут підійшли до Нього учні Його і сказали: Поясни нам притчу про плевели в полі.
37. А Він сказав їм у відповідь: Сівач доброго насіння є Син Людський;
38. Поле є світ; добре насіння, це – сини Царства, а плевели – сини лукавого;
39. А ворог, що посіяв їх, є диявол; жнива є кінець світу, а женці суть Ангели.
40. Тому отак, як збирають плевели і вогнем спалюють, так буде наприкінці світу цього:
41. Пошле Син Людський Ангелів своїх, і зберуть із Царства Його всі спокуси і тих, що вчиняють беззаконня.
42. І вкинуть їх до печі вогненної; там буде плач і скрегіт зубів;