11. І лікують рану доньки народу Мого легковажно, кажучи: Мир! Мир! А миру немає.
12. Чи соромляться вони, вдаючись до мерзот? Ні, вони зовсім не соромляться і не червоніють, За це впадуть вони поміж лежачими; і в часі навідин їх будуть повалені, говорить Господь.
13. До решти обберу їх, говорить Господь, не залишиться жодної ягоди на лозі, ні смокви на смоковниці, і лист опаде, і що Я дав їм, відійде од них.
14. Чому ми сидимо? Збирайтеся, підемо в укріплені міста і там загинемо; бо Господь, Бог наш, призначив нас на загибель і дасть нам пити воду з жовчю за те, що ми грішили перед Господом.
15. Чекаємо миру, а нічого доброго нема, – часу уздоровлення – і ось жахи.
16. Від Дана чутно пофоркування коней його, від дужого іржання жеребців його тремтить земля; і прийдуть і винищать землю і все, що на ній, місто і городян його.
17. Бо ось, Я пошлю на вас зміїв, василисків, супроти котрих немає заговору, і вони будуть уражати вас, говорить Господь.
18. Коли дістану втіху в горі моєму? Серце моє знемогло в мені.
19. Ось, чую волання доні народу Мого з далекої країни: хіба немає Господа на Сіоні? Хіба немає царя на ньому? Навіщо вони пробудили в Мені гнів, поклоняючись своїм ідолам, чужинським і нікчемним?
20. Минули жнива, скінчилося літо, а ми не врятовані.