3. Даниїл переважав інших князів і сатрапів, тому що в ньому був високий дух, і цар мав намір настановити його над усім царством.
4. Тоді князі і сатрапи почали шукати приводу, щоб звинуватити Даниїла за урядування царством, але жодного приводу не могли знайти, тому що він був вірний, і ніякої провини чи хиби не виявилося в нього.
5. І ці люди сказали: Не знайти нам приводу супроти Даниїла, якщо ми не знайдемо його супроти нього в законі Бога його.
6. Тоді ці князі і сатрапи прийшли до царя і так сказали йому: Царю Дарію! Живи вічно!
7. Усі князі царства, намісники, сатрапи, радники і військові старшини погодилися між собою, щоб вийшла царська постанова і видано наказ, що коли хтось упродовж тридцяти днів буде просити якого-небудь бога, або чоловіка, окрім тебе, царю, того вкинути до рову з левами.
8. Отож, царю, погодься на це і підпиши указ, щоб його не можна було змінити, як закону мідян чи персів, і щоб його ніхто не порушив.
9. Цар Дарій підписав указа і цю постанову.
10. А Даниїл, коли дізнався, що підписано такого указа, пішов до свого дому; а вікна його світлиці були відчинені навпроти Єрусалиму, і він тричі на день ставав на коліна і молився своєму Богові, і прославляв Його, як це він робив передніше.
11. Тоді ці люди підгледіли і знайшли Даниїла, коли він молився перед Богом своїм.
12. Потім прийшли і повідали цареві про царський наказ; чи не ти підписав указ, щоб усілякого чоловіка, котрий упродовж тридцяти днів буде просити якого-небудь бога, або людини, крім тебе, царю, кидати до рову з левами? Цар відповідав: Це слово тверде, мов закон мідян і персів, що не допускає переміни.
13. Тоді відповідали вони і сказали цареві, що Даниїл, котрий із полонених юдеїв, не зважає ні на тебе, царю, ні на указ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами.