13. Тоді відповідали вони і сказали цареві, що Даниїл, котрий із полонених юдеїв, не зважає ні на тебе, царю, ні на указ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами.
14. Цар, коли почув це, вельми зажурився, і поклав у серце своє врятувати Даниїла, і навіть по заході сонця наполегливо прагнув урятувати його.
15. Але ті люди знову прийшли до царя і сказали йому: Відай царю, що за законом мідян та персів жодний припис чи постанова, затверджена царем, не може зазнати змін.
16. Тоді цар наказав, і привели Даниїла, і кинули до рову з левами; і при цьому цар сказав Даниїлові: Бог твій, Котрому ти незрадливо служиш, Він нехай врятує тебе.
17. І принесений був камінь, і покладений над отвором до рову, і цар запечатав його перснем своїм і перснями своїх вельможних, аби нічого не змінилося в постанові про Даниїла.
18. Затим цар пішов до свого палацу, ліг спати без вечері і навіть не звелів принести до нього їжі, і сон утікав од нього.
19. А другого дня цар підвівся на світанку і квапливо пішов до рову з левами.
20. І коли підійшов до рову, то сумним голосом гукнув Даниїла; і сказав цар Даниїлові: Даниїле, служнику Бога живого! Бог твій, Котрому ти служиш незрадливо, чи міг порятувати тебе від левів?
21. Тоді Даниїл сказав цареві: Царю! Живи вічно!
22. Бог мій послав Ангела Свого і загородив пащу левам, і вони не зашкодили мені, тому що я виявився чистим перед Ним, а також перед тобою, царю, я не вчинив злочину.
23. Тоді цар неймовірно зрадів через нього і наказав підняти Даниїла з рову, і підняли Даниїла з рову, і ніякого ушкодження не виявилося на ньому, тому що він вірував у Бога свого.