10. Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11. Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.
12. Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13. Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14. Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15. Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16. Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!
17. Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18. Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19. Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20. А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?