7. Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
8. Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
9. Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
10. От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
11. Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
12. Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
13. Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
14. От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
15. Полякались, мовчять, перестали говорити.
16. А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
17. То я відкажу й виявлю мою думку.
18. Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
19. Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
20. Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.