22. То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,
23. Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.
24. Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?
25. Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?
26. Дивлячись на сонце, як воно сяє, і як той місяць велично пливе,
27. Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?
28. Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.
29. Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
30. Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
31. Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
32. Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
33. Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
34. То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
35. О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
36. Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
37. Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.
38. Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
39. Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
40. То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю - кукіль! І скінчились слова Йовові.