1. Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2. Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3. Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4. Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5. Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6. Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7. Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8. Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9. У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10. Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11. Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12. З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13. Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14. Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15. Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16. А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.