13. Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14. З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15. Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16. Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17. Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18. Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19. Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20. Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21. Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22. Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23. На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24. Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25. Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26. Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!