18. От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
19. Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
20. Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
21. Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
22. Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
23. Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
24. Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.
25. Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.