1. Озвався ж Зофар із Нааму та й каже:
2. Роздумування мої спонукують мене, відказати, й оце я поспішаю виявити їх:
3. Докір, осоромляючий мене, я вислухав, та дух розуму мого відповість за мене.
4. Чи ти не знаєш, що од віків, - з того часу, як постав чоловік на землї, -
5. Веселощі беззаконних коротко тревають, а радість потайного грішника хвилева?
6. Хоч би під небо зросла його велич, й голова його аж до хмар сягала, -
7. То він пропаде, як гній його, на віки; хто його бачив, питати ме: де він?
8. Зникне він, неначе сон, і не знайдуть його; нїби ночная мара, він щезне.
9. Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його.
10. Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив.
11. Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його.
12. Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм,
13. Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, -
14. То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому.
15. Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його.