15. Домівники мої й служебки мої вважають усї за чужого мене; приходнем став я в очах їх.
16. Кличу раба мого, - він не озивається; мушу моїми його благати устами.
17. Жінка гидує диханнєм моїм, і менї треба вмоляти її згадкою на дїти від тїла мого.
18. Ба й малі дїти мене за покидьку вважають: я підведусь, а вони збиткуються надо мною.
19. Всї, що до грудї моєї тулились, гордують мною, а ті, кого я любив, проти мене встали.
20. Поприсихали кістки до кожі й до тїла мого, зосталась тільки кожа около зубів моїх:
21. О, змилосердьтесь, помилуйте мене хоч ви, мої друзї, бо рука Божа побила мене!
22. За що й ви ще мене женете, так як Бог, наче б не могли насититись тїлом моїм?
23. О, коли б то слова мої написано! в книзї коли б можна їх начертати рильцем залїзним на олові, -
24. Про вічні часи на каменї видовбати!
25. Я знаю** - Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою,
26. І я в тїлї мойму побачу Бога.
27. Я самий вбачу його; мої очі, не очі когось другого, побачать його. Аж ниє серце в грудї моїй!
28. Вам про мене сказати б: За що нам гнати його? Як коли б корінь злого знайдено в менї!
29. О, бійтесь меча (Божого), бо меч той мстить неправду, й знайте, що є суд Божий!