6. То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8. Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9. Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.