10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15. Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16. Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17. Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18. Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19. Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20. Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21. Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
22. Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.