1. З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2. Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3. І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4. Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5. Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6. То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8. Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9. Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10. А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11. Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12. Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14. Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.