1. І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2. Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3. Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4. Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5. А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6. Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7. Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8. Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безодень, - що можеш зрозуміти?
9. Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10. Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11. Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги?
12. Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13. Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14. І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,