18. Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.
19. Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.
20. Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї,
21. що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих.
22. Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
23. Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.
24. Надїєю бо спаслись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись?
25. Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.