14. Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.
15. . Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене.
16. Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.
17. Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу.
18. Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,
19. То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла.
20. Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.