17. Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
18. І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
19. О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
20. Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
21. Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
22. Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
23. Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
24. Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
25. Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.
26. Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
27. Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
28. (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
29. А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
30. Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
31. Бо не на віки Господь покидає;
32. Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
33. Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
34. А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
35. Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
36. Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?