1. А тепер іще оця заповідь до вас, сьвященники:
2. Коли не послухаєте й не положите її собі на серце, щоб оддавати славу іменнї мойму, говорить Господь Саваот, так пошлю на вас прокляттє, і проклену ваше благословеннє, ба вже й проклинаю, бо ви не хочете прихилити до того серце ваше.
3. Ось, я одійму вам лопатку, та й кину вам калом у лице, калом жертов ваших сьвяточних, і викинуть вас укупі з ним.
4. І зрозумієте тодї, що я дав вам сю заповідь, щоб удержувати завіт мій з родом Левіїним, говорить Господь Саваот.
5. А той завіт мій із ним був завітом життя й щастя, а дав я його задля страху, та й він боявся мене й страхався перед імям моїм.
6. Закон правди був ув устах у його, а неправди не було на язицї в його. В мирі й правотї ходив він передо мною, та й відвернув многих од гріха.
7. Бо уста сьвященникові мають перестерігати знання і з його уст ждуть люде закону; він бо посланець Господа сил небесних.
8. Ви ж відійшли від сієї дороги, й були многим приводом до впаду в законї, ви повалили вмову з Левіїним родом, говорить Господь сил.
9. Тим то й я подам вас у зневагу й погорду перед усїм людом, ви бо не держитесь доріг моїх, і в справах закону дивитесь на особу.
10. Чи не один же в усїх нас отець? Чи не той же самий Бог создав нас? Чого ж ми ломимо віру одно одному, а тим ломимо й завіт отцїв наших?
11. Віроломність коїть Юда, та й гидота дїється в Ізраїлї і в Ерусалимі; зневажив бо Юда, що в Господа було сьвяте, та що він полюбив, беручи за жінку собі дочку чужого бога.