13. Тодї послала вся громада, щоб перемовитись із Беняминїями, що були під Риммон скелею, та й обіцяно їм безпеку.
14. От і прийшли Беняминїї, і передано їм жінок, скілько їх зісталось живими з жіноцтва в Явисї в Галаадї. Однакже сих не стало на всїх.
15. І жалкував люд Ізраїльський вельми, що загине одно поколїннє в Ізраїлї.
16. І казали громадські мужі: Як нам обмислити жінками тих, що позостались? Бо й жіноцтво в Беняминї викоренено.
17. І говорено: Наслїдня держава нехай остане уцїлївшим синам Бенямина, щоб не перевелось одно поколїннє в Ізраїлї;
18. Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!
19. Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі - а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони -
20. Та й навчили Беняминїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,
21. І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.
22. Якже прийдуть їх батьки чи брати перед нами жалуватись, ми відкажемо їм: Вибачайте, бо ми не взяли про кожного з них жінки на війнї, а ви б їм не дали: ваша й вина.
23. Беняминїї так і зробили, та й здобули собі скільки було треба жінок між таньцюючими, що їх похапали. Тодї вернулись у свою державу, будували міста та й осїдались там.
24. Ізрайлитяне ж розійшлись тодї кожен у своє поколїннє та й вернувсь кожен у свою державу.
25. Того часу не було царя в Ізраїлї; кожен чинив, що йому здавалось добрим.