14. Мертві вже не ожиють; велетнї не встануть, бо ти навідався й вигубив їх, та затратив всю память про них.
15. Ти намножив люд, Господи, велико намножив; ти прославив себе, розширив гряницї землї.
16. Господи! він же тілько в нуждї шукав тебе; виливав тихі молитви, коли кари твої спадали на його.
17. Мов та вагітна, як прийде час їй родити, мучиться, кричить у болях, оттак бували й ми перед тобою.
18. І ми бували вагітні, мучились, - та родили хиба вітер; спасення-добра не приспорили землї, й невірні осадники землї не попадали.
19. Та мерцї твої ожиють, устануть мертві тїла! Оживайте ж, веселїтесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, - роса, що живить травицю, й земля викине померших.
20. Ійди ж, народе мій, ввійди в свої хатини; зачини за собою двері, сховайся на часинку, докіль гнїв перейде;
21. Ось бо, Господь вийде з пробутку свого покарати земнородних за їх беззаконство; й земля видасть із себе кров, що повсисала; не таїти ме вже своїх убитих.