6. Того ж часу зняв я так само руку мою та й заклявся, що виведу їх із Египту в землю, що вигледїв про них, - в землю, текущу молоком та медом, красу між усїма землями,
7. Та й сказав їм: Повідкидайте кожен гидоти від очей ваших і не поганьтесь ідолами Египецькими: Я - Господь, Бог ваш!
8. Та вони встали проти мене, й не схотїли слухати мене; нїхто не відкинув гидот від очей своїх анї відцуравсь ідолів Египецьких. І сказав я собі: Вилию на них досаду мою, вичерпаю на них гнїв мій посеред землї Египецької.
9. Та вчинив я опісля інакше, а то через імя моє, щоб не подати його в неславу перед народами, між котрими вони пробували, та що перед їх очима я себе явив їм, хотячи вивести їх із землї Египецької.
10. І вивів я їх із Египту та й привів у пустиню,
11. І дав їм заповідї мої, й обявив їм постанови мої, щоб чоловік, додержуючи їх, жив через них.
12. Я дав їм також суботи мої, щоб були знаменом міжо мною а ними, та щоб знали вони, що я - Господь, которий їх осьвящує.
13. Та дом Ізраїля став опір проти мене в пустинї: вони не ходили в заповідях моїх і відкинули постанови мої, котрі виконуючи, чоловік жив би через них, та й суботи мої вони зневажали; і знов я був намірився вилити на них досаду мою в пустинї і їх вигубити.
14. Та й знов учинив я задля імені мого, щоб не подати його в зневагу в народів, що перед їх очима я їх вивів.
15. Тим то зняв я руку мою проти них у пустинї та й заприсяг, що не приведу їх у землю, що призначив їм, - у землю, текущу молоком і медом, красу між усїма землями, -
16. За те, що вони відкинули постанови мої й не ходили в заповідях моїх та зневажали суботи мої, бо серце їх тягло за ідолами їх.
17. Та моє око зжалувалось над ними, та й я не вигубив їх до нащаду в пустинї.
18. І говорив я до їх синів у пустинї: Не ходїте слїдом отцїв ваших і не заховуйте встанов їх та не поганьтесь ідолами їх.
19. Я бо - Господь, Бог ваш: ходїть у моїх заповідях і мої постанови заховуйте та певнїте.
20. І держіте суботи мої сьвято, щоб вони були прикметою міжо мною й вами, та й тямте собі, що я - Господь, Бог ваш.
21. Та бо й сини стали опір проти мене: в заповідях моїх вони не ходили й постанов моїх не перестерігали; не виповняли того, що, виповнячи, міг би чоловік жити, та й зневажали суботи мої. Тим то сказав я собі: ізжену на них гнїв мій, вичерпаю на них досаду мою в пустинї.
22. Та й знов з'упинив я руку мою, а вчинив се задля імені мого, щоб не подати його в зневагу в народів, що перед очима в них я їх вивів.
23. Та все ж таки підняв я у пустинї руку мою й заклявся, що розпорошу їх проміж народами й порозсїваю по землях.