15. Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.
16. Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо.
17. Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.
18. Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.
19. Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.
20. Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.
21. Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.
22. Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;
23. Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.
24. Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.
25. Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.
26. Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.
27. Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.
28. Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані.
29. Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.
30. Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.