13. Навідаю карою живущих у Египтї, як навідав Ерусалим, мечем, голоднечею й моровою пошестю.
14. І з останку Юди, з тих, що прибули в землю Египецьку на пробуваннє чуженицями, нїкому не вдасться вирятуватись і втекти та вернутись у землю Юдейську, куди поривати ме душу їх, щоб ізнов туди вернутись і там осїстись; нїхто не вернеться, хиба тілько ті, що втечуть із відти.
15. І відказали Еремії всї чоловіки, що знали, як їх жінки чужим богам кадили, й усе жіноцтво, що там стояло натовпом, і ввесь люд, що жив у Египтї, в Патросї, й сказали:
16. Що ти провадиш нам в імя Господнє, не послухаємо тебе;
17. А невідмінно чинити мемо те, що сказали уста наші, й будемо кадити богинї небесній, й приносити їй ливну жертву, як се ми чинили, ми й отцї наші, царі наші й усї князї наші по городах у Юдеї й по улицях Ерусалимських; а за те були ми тодї ситі й щасливі та й не знали лиха.
18. З того ж часу, як ми перестали кадити небесній царицї й вистачати їй ливну жертву, терпимо в усьому недостачу та й погибаємо від меча й голоднечі.
19. І коли ми кадимо небесній царицї й ливну жертву їй приносимо, то хиба ж се без відома наших мужів виробляємо ми їй книші з її образом та приносимо ливні жертви?
20. Тодї озвався Еремія до всього люду, до чоловіків і жінок і до всього народу, що йому так відповідав (ось як):
21. Хиба ж то не те кадженнє, що справляли ваші батьки, ваші царі й ваші князї й нарід землї по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, - хиба не те спогадав Господь, та хиба не воно вразило його серце?
22. І не здолїв довше терпіти Господь ледачі ваші вчинки й гидоти, що ви коїли. Тим то й зробилась ваша земля пусткою й пострахом і клятьбою, та без осадників, як самі тепер вбачаєте.