17. Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.
18. Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.
19. Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.
20. Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину - намети мої.
21. Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?
22. Се з того, що нарід мій безглуздий - не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.
23. Подивлюсь на землю - і ось вона порожна й пуста, - на небо, а нема на йому сьвітла.
24. Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.
25. Озираюсь - і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.
26. Дивлюсь, та бо й Кармель - пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.
27. Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.
28. Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.