10. І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: "Мир буде в вас"; а се ось меч доходить до душі?
11. Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;
12. Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.
13. Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його - мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.
14. Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?
15. Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової: