1. Слово, що надійшло від Господа до Еремії тодї, як Навуходонозор, царь Вавилонський, і все військо його й усї земні царства, піддані під руку його, воювали проти Ерусалиму й проти всїх міст його:
2. От що говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ійди й промов до Седекії, царя Юдейського й скажи йому: Так говорить Господь: Ось, я подаю город сей на поталу цареві Вавилонському, а сей пустить його пожаром;
3. І ти сам не уйдеш рук його і попадешся йому в руки, й очі твої дивитись муть ув очі цареві Вавилонському, і говорити ме він з тобою устами до уст, та й пійдеш у Вавилон.
4. Тілько ж вислухай слово Господнє, Седекіє, царю Юдейський! Так говорить про тебе Господь: Ти не вмреш од меча:
5. Ти помреш в супокою, і як по отцях твоїх, прежніх царях, пускали димом пахощі, так і по тобі палити муть і голосити: Ой володарю! я бо вирік се слово, говорить Господь.
6. І переповів Еремія пророк Седекії, цареві Юдейському, всї цї слова в Ерусалимі.
7. Тим часом військо царя Вавилонського воювало проти Ерусалиму, та проти инших міст Юдейських, що ще цїлі остались, проти Лахису, та Азеки; одні бо сї зоставались ізміж городів Юдиних, як городи утверджені.
8. Слово, що надійшло від Господа до Еремії послї того, як царь Седекія вчинив умову з усїм людом у Ерусалимі, щоб оповістити волю невольникам,
9. Щоб кожен пустив на волю раба свого й рабиню свою, Єврея й Єврейку, щоб нїхто свого земляка Юдея не держав за невольника,
10. І послухали всї князї й усї люде, що вчинили вмову, щоб пустити на волю кожному свого раба й кожному свою рабиню, щоб нїхто вже не держав їх за невольників, і згодились на се й повипускали.
11. Опісля же надумались і почали знов брати рабів і рабинь, що їх були пустили на волю і поробили їх силоміць невольниками й невольницями.
12. І надійшло слово Господнє від Господа до Еремії таке: