17. Є ще надїя на твою будущину, говорить Господь: дїти твої вернуться додому в гряницї свої.
18. Чув я плач Ефраїма: Скарав єси мене, - я скараний, мов той бик неосвоєний; верни мене, й вернуся, ти бо Господь, Бог мій.
19. Коли ти навертав мене, то я каявся; коли врозумляв мене, - я бився по стегнах; я соромився і стидався, бо двигав безчесть молодощів моїх.
20. Чи не дорогий ж в мене син Ефраїм? чи не люба він дитина в мене? Скілько бо раз заговорю про його, все я любо згадую його; моє внутро зворушується над ним; змилосерджуся над ним, говорить Господь.
21. Постав собі дороговкази, повкопуй стовпи, оберни серце твоє на дорогу, що нею ходила; вертай, дїво Ізрайлева, вертайся в сї городи твої.
22. Докіль тобі блукати, ти, зрадлива дочко? Ось, Господь сотворив щось нове на землї: женщина обгорне мужа.
23. Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Наперед уже, як завертати му полонян, будуть говорити в землї Юдиній й по його містах такі слова: Благослови тебе, Господи, пробутку справедливостї, горо сьвята!
24. І оселиться на нїй Юда вкупі з усїма містами своїми, хлїбороби й чабани.
25. Напою бо душу багнущу, й кожну голодуючу душу нагодую.
26. В тім я прокинувся і подивився, і сон мій був такий солодкий.
27. Ось надходить час, говорить Господь - що засїю дом Ізраїля і дом Юди насїннєм людським і насїннєм скота.
28. І як пильно я назирав їх, щоб викоренити й збурити, вигубити й повалити та притискати, - так назирати му їх, щоб їх одбудовати й понасаджати, говорить Господь.
29. У ті часи не будуть уже докоряти: Отцї їли скислий виноград, а в синів на зубах оскома,
30. Нї, кожне вмірати буде за свій власний переступ, та хто їв скислий виноград, у того й оскома на зубах буде.
31. Ось, надходить час, - говорить Господь, що вчиню нову вмову з домом Ізрайлевим і з домом Юдиним,
32. Не такий завіт, який я з їх отцями вчинив, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Египту; той завіт вони поламали, хоч я все зоставався їм вірним, говорить Господь.
33. Нї, ось який завіт учиню я в той час з домом Ізрайлевим, говорить Господь: вложу закон мій у внутро їм, і напишу його на серцї їх, і буду Богом їх, а вони будуть людьми моїми.
34. Потім уже не будуть навчати одно одного, чи брат брата й казати: Познайте Господа; самі бо знати муть мене від найменшого до найбільшого, говорить Господь, бо я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх.