18. І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.
19. Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.
20. Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.
21. Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?
22. Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?