18. Або коли оруддєм деревяним, котрим він орудував, таким що можна кого вбити, ударив його, так що той помер, то він душогубець, і мусить душогубець вмерти.
19. Кровоместник сам нехай вбє душогубця; як тілько подістане його, убити мусить його.
20. І коли з ненавистї штовхне його, чи кине на його знарошна, так що той помре,
21. Або ворогуючи вдарить його рукою, так що той помре, то мусить вмерти забияка; душогубець він; кровоместник убє душогубця, як тілько подістане його.
22. А коли з ненарошна, не ворогуючи, штовхне його, або кине на його знаряддєм яким невмисне,
23. Або необачки пустить на його якого каменя, від котрого можна вмерти, і коли той помре, він же не ворогував і не мислив йому зла,
24. Так нехай таким судом розсудить громада між тим, що вдарив, і між кровоместником;
25. І вирятує громада виновника убийства з рук кровоместника, і верне громада його до міста охоронного, куди він втїк; і зістанеться він там аж до смерти великого сьвященника, що помазано його олїєю святою.
26. Коли ж виновник убийства та вийде за гряницю охоронного свого міста,
27. І кровоместник запопаде його за границею охоронного міста його, і кровоместник вбє убийцю, то не буде на йому вини за кров.
28. Бо в охоронному містї свому він мусїв пробувати до смерти великого сьвященника; а по смерти великого сьвященника може убийця вернутись в землю батьківщини своєї.
29. І буде се вам установою правосуддя в роди ваші по всїх оселях ваших.
30. Кожного, хто вбив людину: після переслуху сьвідків треба вбити душогубця; тілько один сьвідок не може доказати, щоб вбити його.
31. І не приймете викупу за душу душогубця, що повинен вмерти, тілько він мусить вмерти.
32. І не приймете викупу за такого, що втїк до охоронного міста, щоб можна було йому вернутись та й жити в землї перед смертю сьвященника.
33. І не опоганюйте землї, що живете на їй, кров бо опоганює землю; нїчим не можна спокутувати землю за кров на їй пролиту, як тілько кровю того, хто пролив її.