8. Коли ж чоловік її заборонить їй того ж дня, як почує се, то знївечив він обітницю її, що на їй, і нерозважне слово уст її, що ним звязала вона душу свою; і Господь простить їй.
9. Як вдова вона або розвідка, то всяка обітниця, якою звязала вона душу свою, мусить бути важною для неї.
10. Як же вона у господї чоловіка свого зробила обітницю, або клятьбою взяла обовязок на душу свою,
11. І як почув чоловік її, та й промовчав, не заборонив їй, так мусять бути важні всї обітницї її, і всякий обовязок, що взяла його вона на душу свою, буде важний.
12. Коли ж чоловік її знївечить їх того дня, як почув їх, то всї обітницї й обовязки душі її, що вийшли з уст її, не важні; чоловік її знївечив їх, і Господь простить їй.
13. Всяку обітницю і всякий обовязок клятьби для впокорювання душі може чоловік її удобрити, і може знївечити.