14. І спитав він: Що ж би таке про неї вчинити? Відказав Гієзій: Та ось, сина в її нема, чоловік же її старий.
15. І звелїв він: Поклич її близче. Той кликнув її, й ввійшла вона в двері.
16. І сказав він: Через рік о сїм часї держати меш на руках синка. Вона ж каже: Ой нї, добродїю, чоловіче Божий! не обманюй служебки твоєї!
17. І завагонїла женщина й породила о тім часї другого року сина, як заповів їй Елисей.
18. Як же хлопчик підріс, пійшов одного дня до батька свого до женцїв:
19. І кволиться батькові свойму: Голова моя, голова болить! Той же звелїв слузї: Одведи його до матусї.
20. І взяв той хлопя та й одвів до матері. І седїло воно до самих обід на колїнах у її, й вмерло.
21. І пійшла вона, положила його в Божого чоловіка на постелї, зачинила двері й пійшла;
22. І кликнула чоловіка свого й каже: Пошли до мене которого слугу з ослицею, поїду хутко до чоловіка Божого, та зараз і вернусь.
23. Він же каже: Чого тобі до його? Хиба сьогоднї новомісяччє, чи субота? Та вона відказала: Дарма, таки пійду.
24. Осїдлавши ослицю, звелїла слузї: Веди й іди. Не гай мене в дорозї, докіль не скажу.
25. От і поїхала та й прибула до чоловіка Божого на Кармель-гору. Як же загледїв її чоловік Божий оддалїк, сказав слузї свойму: Та се ж Сунамійка!