18. Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.
19. І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші;
20. бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все.
21. Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом,
22. і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.
23. А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.
24. І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, - по Духові, котрого дав нам.